Анастасія Холодько: про сучасні підходи до розподілу обов’язків у сім’ї, а також про кроки для підтримки молодих матерів

anastasiia_and_liliia.jpg

Лілія: Анастасіє, вітання! Ти – приклад того, як на дріб’язки розбиваються усі стереотипи щодо жінок та дівчат, адже ти успішно поєднуєш:

  • навчання на англомовній освітній програмі  «Geoglobalistics and Regional Studies» у Київському національному університет імені Тараса Шевченка;
  • проходження стажування у «UN Global Compact», а також у секретаріаті комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом;
  • участь у різноманітних розвиваючих заходах: тренінгах, семінарах конференціях, наприклад, зовсім нещодавно ти відвідала «Kyiv Security Conference»;
  • підготовку наукових публікацій;
  • а також - виховання дворічного сина.

Поділись порадами щодо того, як планувати свій час та зусилля із найбільшою результативністю.

Анастасія: Привіт! Правду кажучи, прослухавши увесь цей список заслуг, у мене склалось враження, що мова іде про когось іншого. Мушу зізнатись, що 90% часу забирає виховання сина, а решту 10% доводиться вчитись ефективно розподіляти між навчання, стажуваннями та науковою роботою.

Щодо порад зазначу наступне: потрібно чітко визначити свої пріоритети. Наразі я готова жертвувати особистим часом та часом на відпочинок заради професійного розвитку. Але у кожного свої пріоритети і залежать вони від різноманітних обставин. Наприклад, до того як Марк (прим. – син) досягнув 2 років, моя активність обмежувалась лише навчанням та науковою діяльністю. Пріоритетом на той момент було саме його виховання. Наразі я відчуваю, що він вже не потребує стільки уваги і що я можу більше часу приділити іншим сферам життя.

Не потрібно боятись викликів. Звісно, спочатку поєднувати усе може бути складно. Коли ти мама, то найбільше часу хочеш приділяти своїй дитині, і це нормально. Пам’ятаю, як під час першого тижня стажування, коли ми були залучені упродовж усього дня, я постійно думала про те, як там Марк вдома без мене такий довгий період часу. І це враховуючи той факт, що у класичному декреті я не сиділа, адже продовжувала навчатись на стаціонарному відділенні та працювати над науковими роботами. Потрібно дати собі час для адаптації: як фізичної, так і моральної. Тож інша порада – не вимагайте від себе швидких результатів «тут і зараз», підходьте до усього виважено та поступово.

Лілія: А хто займається доглядом за Марком, поки ти знаходишся на навчанні або стажуванні?

Анастасія: Зазвичай у такі моменти Марк перебуває або з Іллею (прим. – батько), або з моєю матір’ю. Іноді наші схеми щодо того, хто, кому, коли і як передає Марка схожі на таємний план щодо захоплення світу. Але вони раді більше часу проводити з ним, адже це дозволяє, зокрема, Іллі більше спілкуватись із сином. Раніше траплялись ситуації, коли він йшов на роботу, Марк ще спав, а коли він приходив з роботи, то Марк уже спав. Це абсолютно позбавляло його відчуття батьківства. Зараз же, навіть з такими складним менеджментом, усім комфортно та радісно.

Зверну увагу на тему дитячих садочків. Раніше, коли я чула анекдоти про те, як пара, яка тільки планує завести дитину, вже приходить записувати дитину в садочок, то дуже з того дивувалась та сміялась. Як виявилось, це далеко не анекдотична ситуація, а українські реалії. Ми стали на чергу в дитячий садочок, коли Марку було 2 дні – мене тоді ще з лікарні не виписали. Але наша черга ще і досі не дійшла і я не маю уявлення, коли дійде.

Лілія: Ти зазначила, що наразі Ілля активно бере участь у вихованні сина. Яким чином у вас розподілені обов’язки у сім’ї загалом?

Анастасія: Ілля працює на повну зайнятість, тож за рахунок цього у нього менше часу на саморозвиток. Але як до народження сина, так і після, він завжди допомагав мені у виконанні хатніх обов’язків. Наприклад, прибиранням вдома у 90% випадків займається саме він. Більше того, коли Марк тільки-но народився, мені потрібна була допомога із виконанням університетських завдань, він брав це на себе. І я надзвичайно вдячна Іллі за таку підтримку, адже здебільшого ті моделі побудови сім’ї, які я зустрічала у старшого покоління, мене просто лякали. У переважній більшості чоловіки ніколи не брали участі у прибиранні, приготуванні їжі, митті посуду тощо. Усі ці завдання покладались виключно на жінку. Пам’ятаю, як колись ми з батьками їздили на Закарпаття. Чоловік, який проводив для нас екскурсію, запросив до себе в гості і запропонував чаю, а дружини у той час вдома не було. Він з пів години шукав чашки, чай, чайник, розбирався, де знайти гарячу воду, а потім звернувся до нас із мамою сказав: «Дівчата, ідіть розберіться тут, а то я в цьому нічого не розумію». У той момент я подумала, що такі стосунки в сім’ї – це точно не мій вибір. Якщо ми разом живемо у будинку, разом харчуємось, то маємо і прибирати, і готувати їжу разом.

Лілія: Як ти вважаєш, чи описана тобою вище модель розподілу обов’язків у сім’ї вже віджила себе, чи вона ще і досі є актуальною для українського суспільства?

Анастасія: Мені та моєму чоловікові по 21. Здебільшого наші друзі та знайомі є нашими однолітками. На жаль, траплялись випадки, коли хтось казав, що Ілля поводить себе як «підкаблучник», допомагаючи мені. Для мене це звучало дивно та дико, адже сім’я – це команда, а не хтось лежить на дивані, а хтось робить усю роботу. Краще швидше зробити усе разом, щоб мати більше часу для того, щоб провести його вдвох, або втрьох.

Тож, незважаючи на те, що наше покоління є досить молодим, суспільство усе одно занадто багато покладає на жінок, особливо на матерів: ти маєш і гарно виглядати, і хатню роботу сама усю виконувати, і на оплачувану роботу ходити, і за дітьми доглядати, ще і про саморозвиток не забути, щоб бути цікаво співрозмовницею та прикладом для дітей. Це занадто.

Лілія: У цьому контексті, яким чином можна змінити ситуацію та виховати у нового покоління розуміння необхідності побудови паритетних стосунків?

Анастасія: Я вірю у те, що, якщо хочеш щось змінити, то почати потрібно із себе та своєї сім’ї. Якщо у нас паритетна модель побудови стосунків, у якій ми підтримуємо один одного та допомагаємо, то саме цей приклад із самого дитинства буде переймати наш син. Дуже важко перевчити людину, якщо вона усе життя бачила одну модель поведінки, а ти раптом пропонуєш їй іншу. Для мене прикладом була моя сім’я. Усі вихідні ми проводили разом: мама, тато, я та молодша сестра. Все робилось разом.

Відповідно, на мою думку, потрібно здійснювати популяризацію нових підходів до розподілу обов’язків у сім’ї за рахунок демонстрації прикладів щасливих сімей, які відійшли від так званих традиційних моделей.

Лілія: Одна із проблем, з якою інколи зіштовхуються молоді матері при пошуку роботи або стажування – це відмова у працевлаштуванні, або ж пропозиція посади із нищим рівнем заробітної платні у зв’язку із побоюванням роботодавців щодо того, що жінка буде більше часу приділяти сім’ї, а не роботі. Чи доводилось тобі переживати ситуації, коли факт твого материнства ставав на заваді розвитку?

Анастасія: Більшість людей абсолютно адекватно ставляться до того, що я є молодою матір’ю. Звісно є і ті, хто звертає на це занадто багато уваги. До речі, навіть при проходженні інтерв’ю для участі у стажуванні мене запитали, чи впевнена я у тому, що зможу поєднувати і навчання, і стажування, і виховання сина. Якщо я не помиляюсь, то поцікавилась цим саме жінка. І я щиро відповіла їй, що це дійсно забирає 90% моєї енергії, сил та часу, але це і надає мені неймовірний стимул для розвитку, адже я хочу, щоб у майбутньому мій син мною пишався. Більше того, я хочу, щоб він жив у розвинутій, успішній та демократичній країні, тож вже зараз готова викладатись на повну для того, що цьому посприяти.

Траплялись і кумедні ситуації. Одного разу, коли ми ходили у поліклініку і сиділи у черзі, якась жінка звернулась до мене із запитанням: «Дівчинко, а ваша мама скоро прийде?». На що я їй відповіла, що «ваша мама вже прийшла». Тобто люди, які не знають, що я мама Марка, часто думають, що я його старша сестра.

anastasiia_1.jpg

Лілія: Беручи до уваги свій досвід, які закони чи політики ти запропонувала б прийняти Верховній Раді України з метою підтримки професійного та особистісного розвитку молодих матерів?

Анастасія: Моя відповідь на це запитання буде трішки пов’язана із попереднім. Зазвичай, при працевлаштуванні роботодавці висловлюють побажання, щоб пошукачі вже мали досвід роботи (бажано від 2 років). Але звідки взяти досвід роботи молодій матері? На мою думку, потрібно на законодавчому рівні стимулювати працевлаштування людей без досвіду і враховувати гендерні аспекти. Однозначно, мова не іде про керівні посади, але на посади спеціалістів потрібно запрошувати молодь.

Наприклад, деякі мої одногрупники розпочали працювати ще з третього курсу навчання. Я такої можливості не мала, оскільки займалась вихованням сина. Але те, що я доглядала за дитиною, абсолютно не означає, що я не розвивалась. Навіть коли я займаюсь прибиранням, то у навушниках слухаю не музику, а виступи TEDx або онлайн-курси. 

Лілія: Опубліковані тобою наукові роботи значну увагу приділяють питанню розвитку концепції «розумного міста». Розкажи трішки детальніше про неї у парадигмі «матір-дитина».

Анастасія: Надзвичайно «болюча» тема. На жаль, у переважній більшості випадків міський простір не пристосований для того, аби ним вільно могла користуватись матір з дитиною. По-перше, заїхати із візочком у міський транспорт, особливо у маршрутки, а в деяких випадках і в автобуси та тролейбуси, неможливо. По-друге, дуже мало місць, у яких є кімната «Матері і Дитини». Тому, коли я планую кудись іти з Марком, то перевіряю заздалегідь, чи є там місця, пристосовані для перебування з дітьми. Звісно, є кав’ярні та ресторани, у яких створюють спеціальні дитячі зони, але їх замало, а також це питання комерційного характеру. По-третє, загалом дитячої інфраструктури не вистачає. Місяця, де можна активно та з користю провести час з дитиною, особливо молодшого віку, доводиться вишукувати. Для прикладу, я підписана на декілька профільних груп у Facebook, у яких батьки діляться одні з одними інформацією щодо того, куди можна піти з дитиною.

Лілія: Дякую за таке щире спілкування. Бажаю тобі і у подальшому не втрачати свого запалу та наснаги до розвитку!

 

Інтерв’юерка: Лілія Антонюк,

виконавча директорка ГО «Жіноча Ліга», інтернка секретаріату комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин

Респондернка: Анастасія Холодько,

інтернка секретаріату комітету з питань інтеграції України з Європейським Союзом

Undefined