Ірина Околович: про розвиток туризму в Україні та про «Дванадцять Вартових»

Лілія: Іро, ознайомившись із твоєю анкетою я зрозуміла, що ти – це ідеальний приклад цілеспрямованої людини, яка чітко знає, чим хоче займатись у житті. Ти отримала диплом бакалавра за спеціалізацією «туристична діяльність», диплом магістра - «міжнародний туризм», а наразі навчаєшся на аспірантурі географічного факультету КНУ імені Тараса Шевченка. Здобуті теоретичні навички ти успішно застосовуєш на практиці, зокрема працюючи у громадській організації (ГО) «Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні».

Тож, поділись, будь ласка, чому ти обрала саме сферу туризму як напрямок, з яким вирішила пов’язати свій кар’єрний та особистісний розвиток?

Ірина: Насправді це сталось настільки раптово, що я і сама не помітила, як та коли. Закінчуючи одинадцятий клас, я не мала жодного уявлення щодо того, що хочу вивчати у подальшому. Батько порекомендував переглянути в інтернеті перелік спеціальностей, які взагалі існують і визначитись, до чого душа ляже. Ми вирішили зробити це разом, відкрили якусь інтернет-сторінку з переліком, почали читати усе в алфавітному порядку. Мене нічого не приваблювало, але коли дійшли до слова «туризм», а тоді це ще не було настільки популярним як зараз, мій батько сказав: «Це дуже класно». Коли він навчався в університеті, то відвідував туристичний гурток, займався організацією походів, ходив на Кавказ. Він показав мені багато фотографій із тих подорожей, туристичне спорядження, розказав безліч історій, і мене це все якось захопило. Відповідно, я пішла навчатись на «туризм» не стільки тому, що мені подобалось організовувати туристичну діяльність, а тому, що мені подобалась сама діяльність. У процесі я зрозуміла, що туризм – це набагато більше, аніж ми собі уявляємо. Наразі я не бачу себе вже в жодній іншій сфері. До речі, останнім часом ця спеціальність стала надзвичайно популярною і туризм дуже стрімко розвивається. Кожна розвинута країна світу визначає його серед ключових напрямів своєї економіки.

ira_and_liliia.jpg

Лілія: Як ти вважаєш, чому Україна, будучи настільки багатогранною та різноманітною, і досі не стала одним із ТОП туристичних напрямків світу?

Ірина: Ти однозначно маєш рацію, зазначаючи, що Україна є дуже багатогранною та різноманітною. У нас є все, що потрібно, для розвитку туризму, але, на мою думку, на жаль, у нас розвиток туристичної сфери не є одним із пріоритетів на найвищому державному рівні. Багато років в Україні не існувало жодного органу, який би опікувався туризмом. Періодами створювали якісь відділи та департаменти, що існували рік-два.  В останні декілька років взагалі не було відповідального за цю сферу і тільки зараз створюють відповідний орган. Проте варто сказати, що, незважаючи на відсутність державної підтримки та єдиної державної програми, в країні самоорганізувалась дуже сильна туристична спільнота однодумців, які займаються розвитком туризму на місцях і на національному рівні. Створено багато асоціацій та громадський організацій, що є заслугою небайдужих та активних українців.

Лілія: У зв’язку із цим, на твою думку, які три основні кроки потрібно зробити наші державі для того, щоб виправити ситуацію?

Ірина: Я вважаю, що, перш за все, потрібно створювати інфраструктуру. Ми не зможемо зацікавити іноземного туриста, не забезпечивши йому якісної та комфортної інфраструктури. Окрім цього, варто розвивати сферу сервісних послуг. Якою б мальовничою та живописною не була наша країна, у регіонах, на жаль, відсутня елементарна культура надання сервісних туристичних послуг. Якість послуг – це те, від того залежить, повернеться турист до нас, запропонує він комусь зі своїх друзів та знайомих відвідати Україну, чи ні. Третій важливий напрямок, яким потрібно нагально зайнятись, – це правильна промоція, тому що багато іноземців не їдуть до нас, оскільки знають про Україну тільки те, що тут війна та Чорнобиль, одні лиха та катастрофи, низький рівень життя та відсутність будь-яких комунікацій. Це діяльність, яка має здійснюватися на загальнодержавному та міжнародному рівнях. Нам критично необхідна сильна комунікаційна компанія, яка б розповіла світу, що у нас безпечно, гарно і просто класно.

Лілія: У рамках стажування ти є інтернкою у секретаріаті комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. У зв’язку із цим у мене є два запитання:

  • чому ти обрала саме цей комітет?
  • якби у тебе була можливість розробити та прийняти лише один закон з гарантією його втілення у життя, що б це був за закон?

Ірина: Чому цей комітет? Причина досить проста: як я зазначала попередньо, туризмом не опікуються на загальнонаціональному рівні, а до предметів відання комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики входить дуже багато різних напрямків, у тому числі і питання, пов’язані із туризмом та туристичною діяльністю, курортами та курортною діяльністю, охороною культурної спадщини тощо.

Що до закону, то я б запропонувала прийняти не новий закон, а внести зміни до чинного закону «Про туризм», оскільки він був прийнятий ще в дев’яностих роках, а сфера туризму наразі вже зовсім інша. Відповідно, цей закон абсолютно не відповідає сучасним реаліям. Перш за все, варто звернути увагу на те, що він дуже обмежений – його обсяг складає декілька сторінок, які не визначають одного із найважливіших питань: чітко не прописують види туризму. Для прикладу, закон визначає як єдиний окремий вид туризму «сільський зелений туризм», але сільський і  зелений туризм – це різні види туризму на практиці.

Лілія: У чому ж тоді різниця між сільським і зеленим туризмом?

Ірина: Відпочинок, який передбачає проживання у сільській місцевості з використанням продуктів цієї місцевості та елементів місцевої культури  - це сільський туризм. Зелений туризм – це синонім екологічного виду туризму, це відпочинок на природі. Загалом, у світі і в науковій літературі поняття сільський і зелений туризм розмежовуються, але коли створювалось, зокрема, ГО «Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні», закордонні партнери порадили засновникам організації додати слово зелений до означення сільський як вказівку на екологічність нашої сільської місцевості. На практиці це викликало дуже багато непорозумінь.

Лілія: Ти згадувала про діяльність ГО «Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні». Наразі ти є членкинею її правління. Це єдина спеціалізована всеукраїнська громадська організація, яка має понад 20-річний досвід роботи в галузі розвитку сільського туризму. Розкажи детальніше про напрямки її діяльності та, зокрема, свій улюблений проект.

Ірина: Основні напрямки роботи нашої організації – це, по-перше, законодавчий: лобіювання прийняття нових законодавчих актів і внесення змін в чинні. Другий напрямок – це навчання: ми пропонуємо власникам садиб тренінги, семінари і консультації на різноманітні теми, починаючи із того, як правильно організовувати діяльність у сфері сільського та зеленого туризму, підбору та навчання персоналу, закінчуючи оподаткуванням та виведенням їхнього бізнесу на міжнародний рівень. Третій важливий напрямок – це маркетинг, популяризація цього виду діяльності. Тривалий час Спілкою видавався журнал «Туризм сільський зелений», певний час організовувалась виставка-ярмарка «Українське село запрошує» у Києві в Музеї народної архітектури та побуту України «Пирогово» та на ВДНГ в Національному комплексі «Експоцентр України». Вона збирала разом представників сіл з усіх куточків України, що влаштовували справжнє свято з приготуванням національних страв, танцями, піснями тощо. На жаль, останнім часом, саме такі заходи ми не організовуємо. Але сподіваємось, що вдасться у майбутньому відновити цю традицію.

Окремий надзвичайно важливий напрямок нашої діяльності – це категоризація. В Україні відсутня обов’язкова категоризації садиб, тож ми розробили свою власну систему для їх категоризації, яка називається «Українська гостинна садиба». За допомогою цього інструменту садибам надається певна категорія (перша, друга, третя і базова), таким чином турист, коли обирає певне місце, по-перше, знає, на що розраховувати відповідно до рівня садиби; по-друге, куди звернутися у випадку, коли садиба не відповідає рівню, якій заявлено; по-третє, має певність у якості послуг, які йому мають надати.

Щодо мого улюбленого проекту, то це, мабуть, був перший проект, який я реалізувала у цій організації. Можливо він не настільки улюблений, як такий, що запам’ятається на все життя, оскільки на той момент у мене ще не було ані досвіду, ані відповідних знань, а я стала менеджером проекту «Сільський зелений туризм: від роз’єднаних садиб до туристичних кластерів». Проект був розрахований тривалістю на півроку з величезною кількістю завдань. Були моменти, коли керівник телефонував мені, казав щось зробити, а я уявлення не мала, як це робити. Та я ж не могла йому сказати: «Вибачте, я це не зроблю, бо я не знаю як». Я відповідала: «Добре, я усе зроблю». Після цього сідала і думала: «Господи, що мені робити?». Це були і недоспані ночі, і тривожні дні, коли я повністю віддавала себе роботі. Зараз я інколи за тим періодом навіть сумую, тому що такої кількості знань і умінь, які я отримала за ті півроку, я не отримувала ані раніше, ані після того.

ira.jpg

Лілія: Скористаюсь моментом та поцікавлюсь: які ТОП три місця в Україні ти б хотіла відвідати та порадила б відвідати кожному українцю та українці для того, щоб зрозуміти або ще раз переконатись у тому, що вони живуть у величній країні і їм потрібно пишатись своєю Батьківщиною?

Ірина: Можливо я тебе трохи здивую, але раджу відвідати Херсонщину. Південь та Херсон мене ніколи особливо не приваблювали, здавалось, що, окрім моря, там нічого немає. Але 2019 я випадково потрапила туди на два дні на конференцію. У мене не було часу для подорожей, але я стільки всього дізналась про Херсонщину! Я зрозуміла, що повз мене пройшов величезний пласт туристичного надбання нашої країни. Зокрема, я дізналась про озеро із рожевою водою. До речі, фото цього озера, зроблене українським фотографом, цього року було обрано на міжнародний конкурс фотографії із тисячі представлених зображень.

Я не буду називати Захід України, бо на Заході я багато вже де побула, а в Центральній Україні та на Сході не була. Тож хочеться відвідати Запоріжжя і острів Хортиця. І Полтавщину: Миргород, Диканьку, Сорочинці – ось це все разом об’їхати і насолодивсь усіма принадами регіону: від галушок до ліплення грошиків. Однозначно, раджу це зробити кожному із нас хоч раз у житті.

Лілія: Чудовий список! А чи є у сфері, у якій ти працюєш, якась особистість, яка надихає тебе та виступає рольовою моделлю?

Ірина: Так. Ця людина, очевидно, навіть не знає про моє існування, але я дуже захоплююсь її діяльністю. Мова іде про Лалу Тарапакіну. Я слідкую за нею у соціальних мережах. Для мене вона – це ідеальний приклад того, як людина може викладатись на усі сто відсотків заради досягнення мети, яка є важливою не так для неї особисто, як для усієї країни. У Лали є декілька значних проектів, зокрема «Знайдено в Україні». Його суть полягає у тому, що разом зі знімальною групою вона їздила в маловідомі туристичні місця нашої держави і розповідали про них та їхні принади. Останній її значний проект називається «Дванадцять Вартових». Це масштабна компанія спрямована на відродження дванадцяти українських замків, які знаходяться у занедбаному стані. Проводиться просто неймовірно потужна робота, адже таким іще не займався ніхто. Усі це просто боялись робити, адже це, здавалось би, непідйомна справа – реставрувати замки, оскільки вони  належать державі. Але її команда це робить і робить по-сучасному і круто!

Лілія: Іро, я тобі дуже вдячна за розмову, за нові знання у сфері сільського та зеленого туризму, а також за цікавинки зі світу туристичної діяльності, а за проектом «Дванадцять вартових» тепер обов’язково буду слідкувати!

 

Інтерв’юерка: Лілія Антонюк,

виконавча директорка ГО «Жіноча Ліга», інтернка секретаріату комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин

Респондернка: Ірина Околович,

інтернка секретаріату комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики

Undefined