«Нам треба почати амбітно мріяти», – зустріч з головою фонду «Омріяна країна» Олексієм Толкачовим

«Життя одне-єдине, тому його хочеться прожити так, щоб потім хтось сказав: «ВАУ». Це життєве кредо непересічної особистості, яка не просто мріє про Україну майбутнього, а вже багато років поспіль її будує.

Олексій Толкачов – людина, яка протягом життя намагається робити те, на що більшість не наважуються, про що більшість не може навіть помислити. Надихаюча особистість з думками про майбутнє та новою концепцією цивілізаційного розвитку України. Його «концепція любові» змушує зовсім з іншого боку поглянути на процеси, які відбуваються в нашому суспільстві.

Очолюючи Європейську Асоціацію Українців, Олексій Толкачов займався активним лобіюванням українських інтересів в Європарламенті, а також проведенням культурних заходів в країнах ЄС. Після життя в Брюсселі він повернувся в Україну та вирішив, що українське суспільство потребує масштабних світоглядних трансформацій та підвищення рівня культури. У 2012 році Олексій засновує Благодійний фонд «Омріяна країна» та починає реалізовувати просвітницькі, екологічні, культурно-мистецькі проекти: всеукраїнську акцію «Зробимо Україну чистою!», міжнародний еко-культурний фестиваль «Трипільське коло», фестиваль дитячих малюнків «Омріяна Україна очима дітей», реставрує унікальну пам’ятку архітектури і садово-паркового мистецтва «Шарівський палац». Зараз Толкачов та інші члени фонду займаються розробкою концепції та відкриттям Музею сексу в Києві. 

Своє бачення ідеального майбутнього Олексій Толкачов виклав у книзі «Омріяна Україна. Ключ до майбутнього». В «омріяній країні» автора найперше зміняться самі люди. У невеличкій праці він зумів окреслити цінності майбутнього та показати, як від цього зміняться всі сфери нашого життя.

На зустрічі з інтернами Верховної Ради України та Адміністрації Президента Олексій Толкачов розказав про те, як творяться революції, у чому різниця між українською та європейською реальністю, скільки коштує «демократія» та чому все зміниться, коли українці почнуть амбітно мріяти.

2018.03.01._tolkachov_2_0.jpg

«КОЛИ МЕНІ БУЛО 18 РОКІВ, Я КИНУВ ВИКЛИК УСІЙ СИСТЕМІ»: РЕВОЛЮЦІЇ ТА ЗАКУЛІССЯ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Життя одне-єдине, його хочеться прожити так, щоб потім хтось сказав: «ВАУ». Тому мені постійно хотілося робити щось, на що більшість людей не наважуються, те, про що багато людей навіть помислити не можуть. Коли мені було 18 років, я кинув виклик усій системі і почав боротися з будівництвом атомних електростанцій – це було неймовірно захоплююче. Потім я вирішив спробувати зробити революцію. У 2004 році я та ще декілька людей вирішили заснувати «Чорну пору» – рух і ту технологію ненасильницького спротиву, яка потім переросла в Помаранчеву революцію.

Ми собі за мету поставили вивести на майдан 1 мільйон людей. І ми зрозуміли, що технологічно за рік можна зробити революцію в будь-якому суспільстві. 

Мені стало зрозуміло, те, що ми вважаємо народовладдям і волею людей, насправді значить дуже мало. Долі народів вирішуються на перемовинах у кабінетах, вони вирішуються вдалими зустрічами і правильно використаними технологіями.

«НАРОД – ЦЕ ПЛАСТИЛІН, З ЯКОГО МОЖНА ЗЛІПИТИ ЩО ЗАВГОДНО»

У 2005 році я боровся за свободу і демократію – це були мої ідеали. Потім я зрозумів, що від цих ідеалів мало що залишилося, тому що народ – це пластилін, з якого можна зліпити що завгодно. Питання в тому, які цінності й ідеали є в головах тих людей, які будуть програмувати політичних процес та ставити політичні цілі. Тому що країну можна дуже легко занурити в хаос для того, щоб потім там провести приватизацію, наприклад. До нас справді приходили і такі «замовлення»:

- Давайте в Білорусі похитнемо Лукашенка і зробимо революцію.
- Який ваш особистий інтерес, – запитували ми.
- А наш інтерес – роздержавлення. Після революції буде девальвація валют, знецінення майна, ми хочемо скупити багато всього.

Це політична мета, яка стоїть на міжнародному рівні. Замовники справді приходили до нас з такою пропозицією – зробіть революцію, і ми вам заплатимо. Ми від цього відмовилися. Багато процесів сценарується і відбувається за лаштунками. Ми потім можемо вже бачимо якісь мітинги, волевиявлення, появу активісті... У Макаревича є дуже класна пісня «Люди маріонетки» – вона про те, що можна керувати всіма людьми.

2018.03.01._tolkachov_1.jpg

УКРАЇНСЬКА ПАРАДИГМА: «КОЛИ БАБЛО ВИРІШУЄ ВСЕ»

Коли я почав займатися лобіюванням інтересів України в Брюсселі, було дуже багато замовлень: «Олексію, а скільки буде коштувати, щоб депутат Європарламенту зробив заяву з трибуни?» Я не міг собі уявити, щоб ми прийшли до депутата Європарламенту і сказали: «Ми тобі платимо 20 тисяч євро, а ти підпиши документи і зроби заяву з трибуни». Це абсурд.

Я стикнувся з тим, що є дві різні парадигми організації будь-яких процесів. Українська парадигма, коли бабло вирішує все. Ми проводимо вибори, ми збираємо величезний бюджет – це десятки мільйонів доларів. Потім ми за ці кошти купуємо журналістів – вони роблять замовні статті, ми купуємо рейтингові агенції – вони роблять фейкові рейтинги, ми купуємо активістів і волонтерів, які стоять з прапорами і кричать: «Наш лідер – це наше всьо». Це можна організувати за два-три місяці. Бюджет шалений – ідейних людей нуль.

В Європарламенті я побачив, що все відбувається зовсім інакше. Там теж виділяють величезні гроші, але і величезний час. За ці гроші зустрічаються з лобістами і кажуть: «Нам треба, щоб через 6 місяців Брюссель був паралізований страйком проти підвищення тарифів» Окей. Потім починаються вечері й обіди з журналістами, пошук лояльних журналістів, їх переконування. Журналісти вже ідейно пишуть статті. Починається розгін настроїв у самих масах. Дуже повільна і поступова робота приводить до того, що в певний час, у запланований день Брюссель паралізований масовими виступами. Цей виступ ідейний – люди вірять у те, за що витупаюсь. У нас дуже часто все відбувається навпаки – неефективно і дуже грубо.

2018.03.01._tolkachov_4.jpg

«У НАС КИСЛОТНЕ СЕРЕДОВИЩЕ, У ЯКОМУ НЕЙМОВІРНО ВАЖКО ПОЧУВАТИСЯ КОМФОРТНО»: ПРО ВІДМІННОСТІ ЄВРОПИ ТА УКРАЇНИ

Я почав замислюватися про майбутнє. Але той фактор, та думка, що з людей можна побудувати що завгодно… Хочете, можна через рік побудувати антисемітське суспільство? Можна всіх перевдягнути в червоні піджаки. Зліпити можна все, що завгодно, якщо знати як.

Ще в Брюсселі я почав відчувати разючу різницю між тим, що є в Європі, і тим, що є в нас. Раніше я думав, що різниця тільки в наявності демократії чи верховенства права. Але після того, як мене обікрали в Брюсселі, я зрозумів, що проблема не в демократії. Я прийшов до поліції, де мені сказали: «У вас проблема? Ми допоможемо, заблокуємо картку, подзвонимо вашій мамі в Україну, підвеземо до готелю…»

Питання в тому, що мене в поліції зустріли з відкритими обіймами, добротою, любов’ю до людини. Я зрозумів, що любов до людини – це така дуже суттєва характеристика відмінності між тією цивілізаційною моделлю, яка є на Заході, і тією моделлю, яка є у нас. У нас це людські ресурси, люди, яких можна загнати на війну, урізати субсидії… Вони все стерплять. В Європі все інакше – там створюють комфортні умови для життя.

Мені було класно в Брюсселі, але мені було погано, коли я повертався сюди. Повертався – і відразу зустрічався з дуже злою жіночкою в аеропорту, яка штампувала паспорти, вона просто ненавиділа мене за те, що я приїхав з-за кордону, а вона вимушена сидіти на роботі, яку не любить. Потім я зустрічався з таксистами, які намагалися поставити потрійний тариф. Я їхав у машині, дивився у вікно, бачив жахливі будинки, неприбрані тротуари… У якусь мить я зрозумів, чому в Європі не тонують вікна. Тому що навколишній світ – він комфортний, він приємний і симпатичний. А у нас.. Знаєте, коли людина вилізла із «грязі в князі», купила собі 600-й мерседес, звичайно вона вікна закриє повністю шторками, щоб не бачити натовп злих пенсіонерів, які стоять на зупинці і чекають свій автобус. Навколишнє середовище агресивне, воно неприємне – це кислотне середовище, у якому неймовірно важко почуватися комфортно.

2018.03.01._tolkachov_5.jpg

«НАМ ТРЕБА ЗМІНИТИСЯ САМИМ»: ПРО ЛЮБОВ, ЛЮДЯНІСТЬ ТА ІНАКШУ СИСТЕМУ ЦІННОСТЕЙ

Кожного разу, повертаючись звідти сюди, мені було боляче. Потім я адаптувався і зрештою зрозумів, що треба терміново щось робити з Україною. Але не в питанні законів, демократії, а в питанні якості нашого світогляду, якості наших цінностей. Так чи інакше, наші відносини один з одним визначаються цінностями. Якщо ми егоїсти, то розглядаємо людину тільки з точки зору можливості її використати – у нас це ставлення домінуюче. Але якщо цінності більш соціально конструктивні, толерантні, які ґрунтуються на любові і взаємній повазі, то будуть інші суспільні стосунки – інша модель поведінки. Мені не вистачало людяності. Незважаючи на політичні уподобання, мову, вишиванки, якщо людина виродок, то з цим нічого не поробиш, це характеристика морально-етичного розвитку людини. З такими людьми ми в майбутнє не потрапимо.

Для того, щоб ми досягли того, чого в нас ще не було, ми маємо почати робити те, чого ще не робили. Якщо ми хочемо якісно нового результату, то нам треба змінитися самим.

Я написав книгу «Омріяна країна» – вона про те, що ми зможемо потрапити в майбутнє тільки тоді, коли ми побудуємо суспільство психічно зрілих та світоглядних людей, там де домінуючою цінністю буде любов. Любов – це не просто якась цінність, це ключ до майбутнього. Якщо, наприклад, нам зараз треба буде реформувати систему освіти, то можна покласти любов до людини як базову цінність. Можна дуже багато речей змінити, якщо керуватися любов’ю.

«НАМ ТРЕБА ПОЧАТИ АМБІТНО МРІЯТИ»: ПРО УКРАЇНУ МАЙБУТНЬОГО

З 2007 року пропагував дві речі. По-перше, нам треба почати амбітно мріяти – сформувати бачення майбутнього, яке буде захоплювати. По-друге, це має бути не вступ до НАТО або ЄС, це має бути щось ВАУ. Наприклад, Об’єднані Арабські Емірати заявили, що їх мета на наступні 100 років – будівництво власного міста на Марсі. Навіщо їм це? А фішка в тому, що тепер уся система освіти, наукові розробки, інвестиції, інновації керуються цією метою – полетіти на Марс. І це певна ціль, яка підносить їх над землею, змушує мобілізувати пасіонарну енергію суспільства. А ми в цей час будемо безцінно мріяти про точковий ремонт доріг – так, у нас постійно будуть погані дороги, але якщо ми будемо мріяти про будівництво нового якісного міста, то по дорозі до цього міста ми й дороги заасфальтуємо. Розумієте, рівень амбіції і рівень цілей ОАЄ неймовірно відрізняється від того рівня амбіцій і свідомості, який в українців є зараз.

Своє бачення майбутнього та змін, які повинні пройти Україна, щоб стати лідером цивілізації, Олексій Толкачов виклав у книзі «Омріяна Україна. Ключ до майбутнього». Міркування про те, якою бути Україні, можна і треба почитати у відкритому доступі.

«Якщо спочатку було Слово, то Мрія, описана словами, починає ставати реальністю. Отже, процес пішов…»

Сніжана Рекчеєва,
інтерна Прес-служби ВРУ

2018.03.01._tolkachov_3.jpg

Українська