Ольга Зюзь: про державне управління у сфері поводження з твердими побутовими відходами та гендерну рівність в академічному середовищі

Лілія: Олю, вітання! Ти проходиш стажування у секретаріаті комітету з питань екологічної політики та природокористування. Коли я прочитала назву твоєї дисертаційної роботи  – «Механізми публічного управління у сфері поводження з твердими побутовими відходами[1]» – то запитань щодо обраного підрозділу стажування не залишилось.

Виникли інші. Зокрема, існують стереотипи, що певні галузі є «жіночими», а певні – «чоловічими». Якщо ознайомитись із переліком експертів та експерток, залучених до розробки підсумкового звіту «Тверді побутові відходи в Україні: Потенціал розвитку. Сценарії розвитку галузі поводження з твердими побутовими відходами», підготовленого Міжнародною фінансовою корпорацією 2015[2], складається враження, що тема твердих побутових відходів – домінантно чоловіча. Що спонукало тебе присвятити дослідницьку діяльність зазначеному питанню?

Ольга: Привіт! Дуже дякую за запитання. Бажання займатися саме цією тематикою у мене з’явилось років 5 тому. У моєму місті є проблема із утилізацією твердих  побутових відходів, у результаті чого вони опиняються у навколишніх лісах та водних ресурсах. Так трапилось, що я проживаю у безпосередній близькості до лісу, тож, коли постало питання вибору теми дисертаційного дослідження, я подумала, невже я не зможу якимсь чином долучитись до того, щоб вирішити проблеми своєї громади. Відповідно, я вирішила розглянути це питання не тільки з точки зору громадянина, але й науковця, адже наука дає дуже класні інструменти для нового бачення багатьох речей. Оскільки проблема поводження із твердими побутовими відходами є дуже комплексною і надзвичайно актуальною наразі, ти одночасно зростаєш і як державний управлінець, і як еколог та економіст, та ще й отримуєш якісь нові технічні знання.

Що стосується «чоловічих» та «жіночих» сфер, та дійсно існує стереотип, що жінка – це «берегиня домашнього вогнища», але якщо у тебе є мета, бажання щось змінити, дізнатися щось нове, тим паче, коли ти пов’язаний з наукою, то це такі потужні драйвери змін, що байдуже, жінка ти чи чоловік. Коли у тебе є справжня мета, то вона зрівнює усіх.

olga.jpg

Лілія: Дійсно, наявність чітко усвідомленої мети – це ключ до успіху. На твою думку, які три основні виклики постають перед Україною у контексті урегулювання поводження із твердими побутовими відходами?

Ольга: Мені здається що, перш за все, значною проблемою є відсутність загальної мети управління у сфері поводження з побутовими відходами. Наразі одним із пріоритетів України є вступ до Європейського Союзу. У свою чергу, Європейський Союз висуває певні вимоги та цільові показники, яких наша держава має досягнути. Ми вписуємо їх у законодавство, але не зазначаємо обґрунтування або ж способи досягнення. Наприклад, вимоги Європейського Союзу розраховані на їхній рівень інфраструктури, розвитку та рівня свідомості населення. Наші реалії відрізняють від їхніх кардинально, але вже є цільові показники, яких потрібно досягнути. Що цікаво, зробити ми це маємо не упродовж 30-40 років, а найближчим часом за відсутності будь-якого бачення того, як це робити. Немає консенсусу щодо того, чим ми повинні зайнятись першочергово, відсутня єдина позиція різних органів влади, бізнес орієнтований виключно на досягнення прибутку тощо.

Інша проблема: ми не вчимо людей правилам сортування відходів, а головне – ми не пояснюємо, як викидати сміття. Люди не знають, як робити це правильно. Органи влади не займаються просвітницькою роботою, хоча це є одним із їхніх завдань. У країні взагалі немає єдиної методики роздільного збирання сміття, кожний регіон України по-своєму бачить цю проблематику і її вирішення. Окрім цього, відсутній моніторинг, тобто об’єктивних даних щодо морфології відходів та їх обсягів також неможливо знайти. Позитивним є те, що у нас є свідомі громадяни, які розуміють, що є нагальна потреба у вирішенні цієї проблему.

Третє – у нас відсутні потужності для переробки сміття, як кажуть у ЗМІ, але, насправді, проблема полягає не у відсутності потужностей, а у тому, що в вони не забезпеченні сировиною. Немає підтримки переробного сектору: постачальник не гарантує підприємствам, що цим займаються, того обсягу сировини, який би забезпечив їм вихід на певний рівень розвитку та сталості.

Усі країни через це пройшли, тож Україні просто необхідно вибудувати свій механізм і буде все нормально.

Лілія: Дякую. Ти щойно зазначила питання співпраці між різними суб’єктами у цій сфері, а час конференції «Публічне управління ХХІ: синтез науки і практики», ти виступила із доповіддю на тему «Досягнення тристороннього партнерства у сфері поводження з твердими побутовими відходами: проблеми та перспективи». Про яке саме тристороннє партнерство ти ведеш мову?

Ольга: «Тристороннє партнерство» – це одна з назв феномену, який ще інколи називають «міжсекторальним партнерством», «державно-приватним партнерством» тощо. Але я віддаю перевагу саме першій назві. Чому? В Україні існує закон «Про державно-приватне партнерство», але він визначає два основних суб’єкти партнерства: приватний сектор і державу. Громадяни у ньому не фігурують, тобто досвід і знання людини, яка проживає на певній території, ігноруються. А вони також повинні бути враховані, адже на практиці бізнес просто домовляється з владою. Вони «ділять» ресурси, з’являються корупційні ризики, а громада та її інтереси залишаються осторонь. А коли населення розуміє, що його ігнорують, то це призводить до зниження довіри до влади і протестів. 

Відповідно, тристороннє партнерство – це партнерство між органами влади, приватним сектором та населенням. Я проводила дослідження, яке стосувалося можливості та механізмів його досягнення. Це можливо зробити завдяки проведенню спільних зборів, реалізації спільних програм, коли усі сторони будуть відчувати свою залученість та важливість. Це досить потужний інструмент для встановлення комунікації між усіма секторами.

Лілія: У цьому контексті, які ключові кроки, на твою думку, необхідно зробити нашій державі для забезпечення інноваційного поступу в галузі поводження із твердими побутовими відходами?

Ольга: По-перше, необхідно прийняти відповідне законодавство. Наразі розробляється  рамковий закон про управління відходами, що закладає певні фундаментальні  основи щодо поводження з ними, але відсутня конкретика, зокрема, щодо того, хто саме має займатися цією сферою. В Україні це питання знаходиться у відомстві і Мінрегіону, і Мінекоенерго, і органів місцевого самоврядування, і державних інспекції. Занадто багато розрізнених органів займаються однією проблематикою. Особі, яка здійснює господарську діяльність у сфері твердих побутових відходів, складно зрозуміти, до кого звертатись, як та які документи готувати. Тож потрібно на законодавчому рівні уніфікувати управління – визначити єдиний орган влади, який буде займатися цією тематикою. В запропонованому законі зазначено, що буде створено центральний орган виконавчої влади (ЦОВВ), що матиме виключні повноваження у сфері відходів, але що це буде за орган і які повноваження він матиме? Чи буде це абсолютно новий орган, чи якийсь із підрозділів Мінекоенерго або Мінрегіон? Варто зазначити, що ЦОВВ визначають політику, планують законодавство, але на місцевому рівні хтось має цим займатися – хтось має бути власником відходів. Власника відходів мають визначити органи місцевого самоврядування. За кордоном цим займаються муніципалітети. Якщо людина викинула сміття у не дозволеному місці, вона знає, що за це наступить невідворотна відповідальність, яку накладуть на неї органи місцевого самоврядування. В Україні ж власника відходів немає: це і держава, і іноземці, це і громадяни, це всі. З одного боку, це правильний підхід, але з іншого – має існувати установа, що буде відповідальною за це питання. У власника відходів немає відповідальності, знову ж таки відповідальні всі інстанції, але яким чином – ніхто не знає, механізму відповідальності не встановлено. Тобто потрібно його запровадити.

Теж стосується і Держекоінспекції. Наразі відбувається реформування і цієї сфери. На мою думку, ідеальна модель функціонування цієї установи – це  покладення на неї функцій вимірювання параметрів навколишнього середовища. Вона не повинна перевіряти усі установи та документацію навмання. Наприклад, держекоінспектор виявив певне відхилення норм щодо якості показників повітря, наявність у ньому шкідливих речовин. Тільки після цього він може перевірити установи, які потенційно можуть бути відповідальні за ці зміни.

На мою думку, абсолютно необхідним є прописати і стимулюючі механізми. Українське законодавство має фіскальний та каральний характер. У нас багато заборон, ми караємо в умовах, коли у людей і так немає коштів. Податкове навантаження просто колосальне. Людина, яка початково має бажання працювати у цій сфері, втрачає його, коли на практиці розуміє, які суми виплат повинна буде здійснити державі. При цьому, пільгового кредитування наразі немає, хоча саме воно є однією із гарантій того, що підприємство матиме бажання та зможе на практиці придбати більш екологічно-безпечні устаткування та технології для свого виробництва.

Наостанок, варто реформувати екологічне оподаткування. В Україні частина коштів, які надходять від збору екологічного податку, спрямовується до державного бюджету. Відповідно, вони можуть і на практиці часто використовуються не за цільовим призначенням. Критично необхідно встановити, щоб усі ці кошти надходити до спеціального фонду охорони навколишнього середовища.

Проблема настільки комплексна, що необхідно одночасно у всіх сферах вибудовувати певний спільний вектор розвитку.

Лілія: У 2019 ти увійшла до складу групи молодих фахівців та фахівчинь Міжнародної асоціації твердих відходів в Україні. Розкажи про напрямки та результати діяльності цієї асоціації.

Ольга: Наша організація об’єднує представників різноманітних сфер, які, незалежно від основного роду діяльності, цікавляться та займаються відходами. Це і представники бізнесу, і громадських організацій, наукової сфери, держави, і просто звичайні громадяни, які мають бажання зробити певний внесок у вирішення проблеми поводження із твердими побутовими відходами. Міжнародна асоціація твердих відходів в Україні проводить різноманітні заходи на відповідну тему, наші фахівців виступають як запрошені спікери, модератори, а також беруть участь у робочих групах щодо напрацювання пропозицій до зміни законодавства, зокрема у сфері поводження з твердими побутовими відходами, надають рекомендації, вносять пропозиції. Окрім цього, ми проводимо численні екскурсії. Нещодавно була екскурсія на сміттєспалювальний завод. Наразі ми плануємо створити електронний каталог відходів та систематизувати цей напрям.

Оскільки я є новим членом організації, то поки що я тільки долучаюсь до тих заходів, які вона проводить та ознайомлююся з напрямками їх діяльності. У перспективі я маю бажання вносити пропозиції щодо вдосконалення законодавства про управління відходами.

Лілія: Повертаючись до твого досвіду як аспірантки, чи вбачаєш ти значну різницю у виборі/розподілі тем для досліджень між аспірантами та аспірантками? Чи прослідковується/зберігається тенденція щодо вибору предметів більш гуманітарного спрямування жінками, а більш технічного – чоловіками? Загалом, яке на вашому факультеті/в інституті кількісне співвідношення аспірантів та аспіранток?

Ольга: Зазначу, що мій основний напрям навчання – це державне управління. Відповідно, у моїй групі було більше чоловіків, але, все ж таки, були і представниці жіночої статі. При цьому, саме дівчата досить активно брали участь різноманітних заходах, у написанні і презентації наукових робіт.

Щодо вибору теми дисертаційної роботи, то на наш факультет вже приходили люди, які мали певний досвід роботи у визначених сферах і вони вже наперед знали, які теми хотіли дослідити більш детально, тож питань щодо пропозицій дівчатам обрати тему більш гуманітарного спрямування, а хлопцям – технічного, не було.

Лілія: Якщо критично оцінити викладацький склад у розрізі наукових ступенів та вчених звань, чи рівномірно у вас в інституті представлені професори та професорки, доценти та доцентки, кандидати та кандидатки, доктори та докторки філософії?

Ольга: Можливо у нас більше чоловіків професорів серед викладацького складу, але останнім часом він поповнюється надзвичайно амбітними жінками, серед яких багато охочих підвищити свій кваліфікаційний рівень та отримати певний ступінь, стати кандидатом чи доктором наук.

Лілія: Підсумовуючи нашу розмову, скажи, будь ласка, як представниця комітету з питань екологічної політики та природокористування, який законопроект у межах його роботи ти б запропонувала розробити і прийняти та чому?

Ольга: Я б не пропонувала прийняття нового окремого закону, оскільки їх у нас і так багато. Я б внесла пропозицію стосовно того, аби мінімізувати обсяги шкідливих речовин у вмісті відходів. На жаль, у відходах наразі міститься дуже багато шкідливих речовин, вміст яких можна мінімізувати ще на першому циклі виробничого процесу. Відповідно, якби держава встановила певне регулювання щодо зменшення кількості шкідливих речовин у джерелах їх утворення, то це значно полегшило б увесь подальший цикл їх переробки.

Лілія: Олю, дякую за таку корисну та цікаву бесіду. Тепер мої пізнання у галузі поводження із твердими побутовими відходами однозначно стали більш ґрунтовними.

olga_and_liliia.jpg

 

Інтерв’юерка: Лілія Антонюк,

виконавча директорка ГО «Жіноча Ліга», інтернка секретаріату комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин

Респондернка: Ольга Зюзь,

інтернка секретаріату комітету з питань екологічної політики та природокористування

 

[1] Відповідно до Правил надання послуг із збирання та вивезення твердих і рідких побутових відходів, затверджених Наказом Держбуд України від 21.03.2000 № 54, твердими побутовими відходами вважаються відходи, які утворюються в процесі життя і діяльності людини і накопичуються у житлових будинках, закладах соцкультпобуту, громадських, навчальних, лікувальних, торговельних та інших закладах (це харчові відходи, предмети домашнього вжитку, сміття, опале листя, відходи від прибирання і поточного ремонту квартир, макулатура, скло, метал, полімерні матеріали тощо) і не мають подальшого використання за місцем їх утворення.

[2] Тверді побутові відходи в Україні: Потенціал розвитку. Сценарії розвитку галузі поводження з твердими побутовими відходами: https://cutt.ly/1toyd4n

https://www.ifc.org/wps/wcm/

 

 

 

Undefined