Виступ Олександри Телегузової на закритті Програми стажування в Апараті ВРУ в 2017 році

2017.07.14._teleguzova.jpg

Вельмишановні гості, дорогі інтерни!

Дозвольте розпочати оптимістично: українська молодь – безнадійна… Безнадійна у своїй нескінченній енергійності, оптимізмі та готовності брати на себе відповідальність. Нам сьогодні довірено честь творити зміни, проте чи так буде завжди? Милі друзі, зараз мова йтиме про вік та час, але не кепкуймо! Від правди не втечеш: зараз нове покоління – це ми, але пройде зовсім небагато часу, і ми станемо тим старшим поколінням, котре повинно буде подати руку новій молоді для творіння нових звершень, для досягнення нових вершин та одстоювання нових ідей. Наш час обмежений: варто жити поза чужими догмами, поза чужими помислами, і не давати лементу чужих думок заглушувати наші серця. Будьте уважні до своїх думок, вони – початок учинків. Закінчується наш перший крок у подорожі завдовжки тисячі миль. Якщо хтось отримав нові знання – нехай не зупиняється у подвигу своєму! Якщо хтось здобув нових друзів – нехай цінує дар цей безцінний! Якщо хтось трудився у поті чола свого – нехай утішається цим прекрасним і світлим торжеством!

180 днів, 25 тижнів, 4320 годин ми навчалися, працювали, відпочивали, одружували та видавали заміж, переживали злети та падіння РАЗОМ. Усі ми різні, і в цьому наша особливість. І стажування у всіх нас було різним: Хтось зможе одразу ж після стажування захищати кандидатську, а хтось отримає Нобелівську премію миру за найбільшу кількість утилізованого шредером паперу, але будь-яка робота була випробуванням нашої смиренності, нашої волі…

Пам’ятаєте, що говорив Черчіль? Сокіл підіймається високо, коли летить проти вітру, а не за ним. Але в кожного із присутніх у цій залі є своя мета, своя місія: пам’ятаймо про голос душі, котрий сподвигає нас до дій. Берімо приклад з Героїв України, котрі зберігали вірність та прихильність своїй справі. Сподіваємося, що наша держава з Божою допомогою Воскресне в свободі і влада народу волею народу та для народу восторжествує. Допомагаймо один одному адже всі ми свідомо чи ні бажаємо лише одного: миру та розквіту нашої України.

Ми, інтерни 2017 року, висловлюємо свою щиру та патетичну вдячність Верховній Раді України, котра для нас на ці 6 місяців стала рідною: коли вранці ми йшли на стажування, милувалися сонною дрімотою навкруги неї, коли пізно ввечері поверталися додому – дивувалися її міцності та величі! Ми бажаємо єдиному законодавчому органу України стати взірцем транспарентності та чесності серед парламентів світу! (Ми завжди є, ми завжди готові працювати та допомагати). Дякуємо Програмі РАДА, за неоціненний скарб – знання, ключ до якого – навчання – ви люб’язно надавали нам! З особливим пієтетом ми дякуємо Вам, Володимире Петровичу, за глибинність та мудрість, які є постійними елементами Ваших лекцій! Звісно ж, дорога наша «Ліго інтернів», дякуємо уклінно за терпіння до незданих вчасно звітів, за прекрасні четверги та дозвілля!

Коли одні двері щастя зачиняються, відчиняються інші, але ми часто не помічаємо їх, вдивляючись у зачинені. Бажаю всім нам залишатися мрійниками та вірити у краще!

«Митцю не треба нагород,
Його судьба нагородила,
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина».

Українська

Informational Support

  

 

 

 

Social Media